Житній хліб і три шматочки м’якуша на лляній скатертині біля сонячного вікна

Очищення хлібом у народній традиції

Як викачували переляк хлібним м’якушем і чим різнилися місцеві звичаї

Простий сніданок: шмат житнього хліба, яйце, склянка молока, ложка меду. І раптом уявляється інша кухня — тепла піч, запах тіста, руки бабусі, яка відкладає трохи м’якуша. «Це для переляку», — могла б вона сказати. Ця сцена не є моїм дитячим спогадом. Вона допомагає побачити, наскільки домашнім могло бути знання, про яке ми нині читаємо переважно в етнографічних записах.

Хлібом годували й зустрічали гостей. Але він мав і менш відому роль: у деяких місцевих практиках хлібним м’якушем «викачували» переляк або хворобу. Його розминали, проводили ним по тілу, промовляли молитву чи замовляння, а після роботи забирали з дому. Про такі дії пишуть дослідниці народної медицини Ірина Ігнатенко та Дзвенислава Ганус.

Що в народі називали переляком

Переляк не завжди означав одну коротку мить страху. Так могли пояснювати зміну стану дитини після події, яка її налякала. Поганий сон, плач і неспокій теж входили до кола народних уявлень про дитячі недуги, хоча для безсоння існували й окремі назви: «крикси», «плаксивці», «ночниці». Інколи переляком пояснювали навіть тяжчі стани. Тому давній запис розповідає нам, як люди розуміли побачене, а не встановлює діагноз у сучасному значенні. Енциклопедія історії України.

Мені тут чутно дуже людське питання: що робити, коли дитині погано, а ти не можеш зрозуміти чому? Обряд давав родині послідовність дій і слова, якими можна було звернутися до цього невідомого. Це вже моє прочитання записів, а не пояснення, яке кожен носій традиції висловлював саме так.

Як м’якуш ставав обрядовим предметом

Із хліба брали м’якуш і розминали його в кульки. У зібраних на Рівненщині матеріалах згадано три або дев’ять таких «галушок»: кожною окремо качали по тілу, промовляючи замовляння. В іншому записаному варіанті для роботи пекли три маленькі хлібці, або балабушки, на воді з трьох криниць. Тут важлива різниця: одного разу брали готовий хліб, іншого — виготовляли його спеціально. Обидва способи докладно описані в статті Ірини Ігнатенко на основі архівних і польових матеріалів.

Загальні описи викачування говорять про рух від голови до стоп; в одному з описів хлібними кульками проходили голову, груди й живіт дитини. Отже, напрямок і ділянки тіла могли різнитися. Яйце тут знайоме багатьом і сьогодні, та хліб належав до тієї самої родини прийомів: через дотик до тіла недугу, за народним уявленням, переносили на предмет. Музей Івана Гончара; Енциклопедія історії України.

Є й раніший житомирський слід. У матеріалах Василя Кравченка, зібраних у Житомирському повіті на Волині, описано можливість зробити з хлібного м’якуша подобу яйця й викачувати ним так само, як яйцем. Це не однакова для всіх місцевостей інструкція, а один записаний спосіб. Василь Кравченко, «Звичаї в селі Забрідді».

Де зафіксованоЩо відрізнялося
Житомирщина, запис 1913 рокуБрали м’якуш із першого хліба, посадженого в піч «з хрестом», робили подобу яйця й викачували ним, як яйцем.
Житомирщина, запис 1925 рокуЗгадано саме чорний гарячий хліб. Це гарний приклад вибору хліба, але він не дає підстав ділити регіони на «білі» й «чорні».
РівненщинаУ записаному варіанті робили три або дев’ять кульок із м’якуша. В іншому рівненському варіанті використані кульки зліплювали й кидали чорному собаці через плече.
Рівненщина, інший спосібВоду брали з трьох криниць, на ній пекли три маленькі хлібці, ними викачували людину, а потім клали хлібці у воду. Воду виливали під дерево або в річку.
ВінниччинаУ наших нотатках є запис про мельника, який робив дев’ять кульок, працював ними по тілу, а після обряду кидав у воду.
Куп’янський повіт колишньої Харківської губерніїПісля викачування дитини хліб розламували й дивилися, чи немає всередині шерсті. Потім клали м’якуш на стовпчики воріт, щоб його забрали птахи. Цей випадок стосувався іншої народної назви дитячої недуги, тому його добре подати як споріднений приклад діагностики, а не назвати обрядом від переляку. Дзвенислава Ганус, із посиланням на запис П. Іванова 1897 року.

З чого починали й до кого зверталися

Майстер або майстриня не обов’язково починали з руху. У народних описах знахарської роботи перед замовлянням трапляється молитва «Отче наш»; у замовляннях від переляку зверталися по допомогу до Бога, Божої Матері й святих. Далі слова могли адресуватися самому лякові: назвати, звідки він міг прийти, звеліти залишити тіло й піти туди, де не живуть люди. Енциклопедія історії України.

Для викачування хлібом джерела найчастіше кажуть коротко: працювали з молитвою або замовлянням. Повніші тексти збереглися для спорідненого обряду з яйцем. Тому ми можемо зрозуміти будову звернення, але не варто приписувати кожному хлібному обряду ті самі слова. У деяких замовляннях після відсилання переляку звучить і побажання дитині здоров’я. Так увага наприкінці повертається від недуги до людини. Енциклопедія історії України.

Що робили з хлібом після викачування

Це ще одна частина обряду, у якій добре видно місцеві відмінності. На Рівненщині, за одним із записів, використані кульки зліплювали разом і віддавали чорному собаці, перекидаючи через плече й не озираючись. За іншим варіантом три спеціально спечені хлібці клали у воду з трьох криниць. Після дівчинки воду виливали під березу або грушу, після хлопчика — під ясен або дуб; якщо поряд була річка, її виливали туди. Це різні способи завершення, зафіксовані для різних випадків, а не два послідовні кроки одного обряду. Стаття Ірини Ігнатенко; дослідження Ірини Колодюк.

А в матеріалі з Куп’янського повіту колишньої Харківської губернії описано інший випадок: хлібом викачували спину немовляти, після чого розламували його й шукали всередині шерсть. М’якуш залишали на стовпчиках воріт для птахів. Запис стосується окремої народної назви дитячої недуги, тож він показує споріднену практику й спосіб тлумачити побачене, а не ще один достеменний варіант викачування саме переляку. Дзвенислава Ганус із посиланням на запис П. Іванова 1897 року.

Якщо в одному місці хліб віддавали тварині, а в іншому виносили до води, це не змагання правильних способів. Так жила місцева традиція: люди зберігали спільний задум і змінювали матеріал, слова або завершення відповідно до того, чого навчилися від своїх старших.

Що могло відчуватися під час обряду

Я можу припустити, що спокійний голос, послідовний дотик і час, присвячений людині, іноді допомагали їй відчути себе менш самотньою зі своїм страхом. Видимий предмет, який після роботи забирали, міг робити завершення відчутнішим. Це психологічне прочитання можливого досвіду, а не доказ, що м’якуш фізично вбирав хворобу.

Іноді я думаю, чому ця практика сьогодні звучить незвично. Можливо, після пережитих голодів і нестатків саме ставлення до хліба змінилося настільки, що думка використати його й потім винести стала болісною. Це припущення, яке потребувало б окремого історичного дослідження. Але воно нагадує: звичай існує не поза життям народу. Разом із людьми він переживає втрати й набуває нових значень.

МоментДія
ПідготовкаМайстер працював натще, до сходу сонця, обличчям на схід. Це приклад умов конкретного обряду, не правило для всіх хлібних викачувань.
Вхід і звернення по допомогуЕтнографічне узагальнення описує початок знахарської роботи з «Отче наш», після якого промовляли замовляння. У волинському тексті викачування яйцем є формула «першим разом, ліпшим часом» і звернення до святих; у слобожанському — прохання до Бога та святих допомогти. Тобто майстриня могла представляти себе тією, хто кличе на допомогу, а не єдиною силою, що діє. «Енциклопедія історії України».
Звернення до самого перелякуДалі слова адресовані вже лякові: його називали за можливим походженням, виганяли з окремих частин тіла й відсилали геть. У збірнику «Українські замовляння» є виразний приклад такого звернення при роботі яйцем.
Словесне завершенняЗамовляння могло закінчуватися двома пов’язаними думками: лякові тут більше не місце і людина має бути здоровою. У слобожанському яйцевому тексті після відсилання переляку прямо звучить побажання здоров’я дитині. В інших варіантах наголос лишається на тому, куди саме має піти недуга. Уже після цього завершували дію з використаним предметом. «Енциклопедія історії України».

Етнографічний запис не просить нас відтворювати кожну дію. Він дозволяє почути, як люди колись намагалися назвати страх, потурбуватися про того, хто страждає, і позначити мить, коли важке нарешті можна відпустити. Якщо ж дитина має судоми, тривалі порушення сну чи інші симптоми хвороби, потрібна медична допомога: народний опис обряду не замінює обстеження.

Короткі відповіді

  • Чим викачування хлібом відрізнялося від викачування яйцем?
  • Насамперед матеріалом і тим, як завершували дію. В окремому житомирському записі хлібний м’якуш навіть формували на зразок яйця; у рівненських записах робили кілька кульок або спеціальні хлібці. Спільним був задум символічно перенести недугу на предмет.
  • Скільки шматочків хліба брали?
  • У добре описаних рівненських варіантах згадано три або дев’ять кульок із м’якуша; існував також варіант із трьома спеціально спеченими балабушками. Єдиного числа для всієї України немає.
  • Чи можна за виглядом м’якуша визначити хворобу?
  • У деяких народних практиках стан хліба після обряду тлумачили як знак: зокрема, в записі з Куп’янського повіту шукали в ньому шерсть. Такий огляд не є медичною діагностикою.

Джерела та матеріали

Ірина Ігнатенко. «Хворе тіло: магічно-лікувальні дії, маніпуляції, вплив на тіло через одяг та інші сакральні практики у традиційній культурі українців». Вісник КНУ імені Тараса Шевченка, 2015.

Ірина Колодюк. «Народна медицина у традиційній культурі українців Полісся». Дисертація, Київ, 2005.

Дзвенислава Ганус. «Магічні способи лікування дітей на Слобожанщині». Вісник Харківського національного університету, 2016.

Дзвенислава Ганус. «Україна, держава: медицина». Енциклопедія історії України, 2018.

Василь Кравченко. «Звичаї в селі Забрідді та по деяких інших місцевостях Житомирського повіту на Волині». Житомир, 1920.

Музей Івана Гончара. «Народна медицина».