Традиційно Помірність входить до чотирьох головних чеснот разом із Мудрістю, Мужністю та Справедливістю. У християнстві це правило життя для збереження чистоти душі. Алегорично її зображують як жінку, яка розбавляє вино водою, переливаючи рідину з однієї посудини в іншу.
Звідки взялись християнські чесноти?
Перші зображення помірності ми будемо шукати в церкві.
Джотто ді Бондоне — «Помірність» (Temperantia)
Час створення: бл. 1305 р.
Місце: Капела Скровеньї (Падуя, Італія), нижній ярус монохромних алегорій (гріхів та чеснот).
Джотто зобразив Помірність як величну, спокійну жінку у суворих шатах. У руках вона тримає меч, проте лезо та руків’я щільно мотані перев’яззю (стрічкою або шнуром). Це означає, що вона свідомо позбавляє меч змоги бути оголеним у момент спалаху гніву. Зброя є, але вона під повним контролем розуму.
У капелі Скровеньї ця фреска розташована безпосередньо навпроти алегорії Гніву/Сварливості (Ira). Джотто показує, що Помірність — це не слабкість чи відсутність сили, а найвища форма самодисципліни, де агресія та запал збруйовані й утихомирені вищим самоконтролем.
Ось гравюра з серії гравюр XV століття, відомої як «Тароккі (Псевдо-)Мантеньї» (Tarocchi del Mantegna, картка XXXIIII — Temperancia):
- Горностай біля ніг: у нижньому лівому кутку гравюри зображено маленька тварина — горностай (ermellino). У ренесансній емблематиці горностай вважався головним символом чистоти, непорочності та шляхетності (оскільки за легендою він волів померти, аніж забруднити своє сніжно-біле хутро).
- Дзеркало: горностай дивиться на власне відображення у дзеркалі (або прозорій гладі води у посудині). Дзеркало тут виступає символом самопізнання, рефлексії та усвідомленості.
Семіотика для знаті (порада подивитися на себе збоку)
У контексті придворної культури Феррари та загалом італійського Відродження, це зображення слугувало візуальним повчанням для правителів та знатних осіб:
- Щоб зберігати істинну «помірність» (Temperantia), аристократ має володіти не лише самоконтролем, а й вмінням подивитися на себе зі сторони (самокритика через «дзеркало розсудливості»).
- Збереження власної честі та чистоти репутації (як біле хутро горностая) можливе лише через постійний аналіз власних вчинків.
Паралель з Леонардо да Вінчі: Саме ця ж традиція використання горностая як символу чистої душі, самоконтролю та аристократичної поміркованості згодом знайшла своє найвідоміше втілення у портреті Леонардо да Вінчі «Пані з горностаєм» (Дама з горностаєм, 1489–1490 рр.).
Хто така Помірність: Діана під покровом схоластики
“Венец творенья, дивная Диана,
Вы сладкий сон, вы сладкий сон!
Виденьями любовного дурмана
Я опьянён, я опьянён.”
«Серенада Рікардо»
з фільму “Собака на сіні”
Лопе де Вега
(прекрасно знав чому саме Діана)
Таро Алессандро Сфорца, бл. 1460–1470 рр
Більша частина збережених карт (15 штук), включаючи аркан «Помірність», є частиною знаменитої колекції Бенедиктинців, яка зараз зберігається в місті Катанія.
- Місце: Museo Civico Castello Ursino
- Адреса: Piazza Federico di Svevia, 95121 Catania CT, Italy
На відміну от традиційних християнських зображень спокійної жінки у закритих шатах, яка розбавляє вино водою, художник колоди Алессандро Сфорца створює зухвалий античний сюжет: оголена жінка сидить верхи на олені задом наперед і поливає з глека водою власний лобок (геніталії).
Олень та оголеність.Атрибути Діани (Артеміди).
- Олень: традиційний священний супутник та символ богині полювання Діани (відома легенда про Актеона, якого Діана перетворила на оленя за те, що той побачив її оголеною під час купання).
- Сидіння задом наперед: символізує зворотний напрямок, заперечення звичного людського порядку, приборкання дикої тваринної природи.
Охолодження тілесної пристрасті (сексуальне стримання):
У міфологічному контексті Діана — це вічна діва (Virgo), яка принципово цурається чоловіків та втілює абсолютну сексуальну чистоту. Жіноче тіло у вогні пристрасті чи хіті зображувалося через стихію «гарячого» та «сухого» (галенівська медицина). Жест поливання водою ділянки геніталій — це буквальна візуалізація «охолодження» пристрасті (лихоманки плоті) за допомогою холодної, очисної води.
Таким чином, ідея Помірності (Temperantia) розкривається не через побутову поміркованість у їжі чи вині, а через приборкання сексуального інстинкту та контроль над пристрастями тіла.
Багатоликість богині: від Селени до Гекати
Діана у ренесансному гуманізмі розглядалася як потрійна богиня:
- На землі: Артеміда-мисливиця (володарка дикої природи).
- На небі: Селена (Місяць, прохолодне нічне світло).
- У підземному світі: Геката (володарка чарів, темряви, перехресть та трансформацій).
(Цікава семіотична паралель: саме цей античний та підземний образ нічної іпостасі Діани — Гекати — з її факелом, що освітлює темряву, та променистою короною, пізніше проявився у сучасній монументальній скульптурі, зокрема у метафорі Нью-Йоркської Статуї Свободи).
Таємниця незайманої Діани, або чому заміж вона ніколи не вийде?
Бо її парою є її брат-близнюк, Аполлон. Власне прирівнювати Артеміду до незайманості це чікатіло в дитячому садочку. Проте через інформаійний розрив між часами Платона та часами Ренесансу, середньовічні люди вже не памятали чому саме Діана випросила в Зевса право ніколи не одружуватись.
Парність Артеміди та Аполлона
У дохристиянському світогляді Артеміда й Аполлон — це Сизігія (близнюкова пара, чоловіче й жіноче роздвоєння єдиного андрогінного Першобожества).
- Вони народилися як монозиготні близнюки, мають однакову зброю (золотий та срібний луки), однаковий вплив на життя й смерть та володіють єдиним космічним статусом.
- Чому вона випросила у Зевса право не одружуватися? Не через християнсько-аскетичний розсуд «чистоти» чи огиду до плоті! Вона уже зайнята на космічному рівні. Жоден земний чоловік, титан чи бог не може стати її чоловіком, тому що її єдиною противагою, дзеркалом і структуроутворюючою парою у Всесвіті є її брат Аполлон.
Помилка «незайманості»: культурний розрив
Профанація Артеміди як «суворої черниці-діви» сталася саме через той самий інформаційний та лінгвістичний розрив між класичною Грецією та Середньовіччям:
- Що означало слово Parthenos у греків? Воно означало «самостійна», «непідвладна чоловікові», «належна сама собі». Це була жінка чи богиня, яка не підпорядкована патриархальному інституту шлюбу, а не та, що не знає еротичного чи життєвого флюїду.
- Адепти культа Артеміди (та її ефеської іпостасі Multimammia): вона курувала пологи, дітородіння, менструальні цикли, дику плодючість лісів і сексуальний драйв тварин. Робити з богині, чий бюст укритий десятками грудей, «аскета» — це справді гротескна суперечність, народжена християнською емблематикою, яка намагалася підігнати Діану під шаблон Діви Марії.
Таємниця метемпсихозу
За зовнішньою етичною фасадною алегорією християнської стриманості для посвячених у герметичні таємниці Аркан XIV «Помірність» відкриває глибинне есхатологічне одкровення — доктрину метемпсихозу (переселення та реінкарнації душ).
Visconti-Sforza tarot deck.
Дві посудини: символізують тілесні оболонки — старе (минуле) та нове (майбутнє) фізичні вмістища, які приймають духовну субстанцію.
Рідина, що переливається: це сама безсмертна душа (Anima Mundi / індивідуальна Іскра), що перебуває в безперервному, вічному потоці трансформації, переходячи з однієї інкарнації в іншу без утрати власної сутності.
Процес переливання: вказує на те, що смерть (XIII Аркан) є лише моментом розпаду форми, тоді як Помірність (XIV Аркан) забезпечує збереження, очищення та плавну адаптацію свідомості під час переходу між земними втіленнями.
Rosenwald Collection at the National Gallery of Art Washington D.C.
У руках жінки — дві глиняні або металеві глеки. Вона утримує один глек вище, а інший нижче, переливаючи тонку цівку рідини з верхньої посудини у нижню.
У флорентійському контексті кінця XV століття це пряма візуалізація первинного значення чесноти — змішування (розбавлення) міцного вина водою для збереження тверезості розуму, самоконтролю та гармонії.
Колода Марсіліо Фічіно: Помірність отримує крила
Зникнення німбу, поява крил та платонічний герметизм: демонструє трансформацію моральної чесноти у вищу ефірну істоту (ангела) в Марсельському Таро.
Маскування під християнство: окультна традиція та ренесансний гуманізм дійсно інтегрували язичницький та платонічний пантеон у християнську ангелологію, щоб уникнути звинувачень у єресі. Герметичний «Геній» або «Даймон» надягає шати й крила християнського ангела.
Від християнського канону до неоплатонічного «Даймона»: у середньовічних таро німб належить святим або персоніфікованим персонам чеснот. Коли в Марсельському Таро німб зникає, а з’являються крила (як у Справедливості, так і в Помірності), відбувається фундаментальна зміна: чеснота перестає бути лише моральною обов’язковістю для людини і стає космічною силою, духом-посередником (Даймоном у платонізмі).
Tarot of Marseilles
Jean Dodal.
Оригінал: Lyon, a classic Tarot of Marseilles.1701-1715.
- Поява крил
- Зникнення німбу
- Поява корони с сапфіром(?) Символ Ізиди
- Двоколірний одяг
- Оголення грудей: сягає корінням античної іконографії Діани Ефеської , багатораменної богині плодючості, чия грудна клітка була вкрита безліччю грудей як символом життєдайного джерела.
Чи були крила у грецьких богинь?
Тут варто внести чітке розмежування, оскільки в олімпійському пантеоні крила були скоріше винятком, ніж правилом:
- Більшість олімпійських богинь (Афіна, Гера, Деметра, Афродіта) зображувалися БЕЗ крил. Вони пересувалися в повітрі завдяки своїй божественній природі, колісницям або магічним атрибутам.
- Діана (Артеміда): Діана традиційно не мала крил. Єдиний виняток — це архаїчний тип зображення Артеміди як Потнії Терон («Володарки диких звірів»), яка в давньогрецькому мистецтві VII–VI ст. до н.е. (під впливом східних традицій) іноді мала крила, але в класичний та ренесансний періоди ця іконографія була повністю закрита.
Хто ж мав крила в грецькій міфології?
Крила давалися божествам, які уособлювали посередництво, швидкість або абсолютні першостихії:
- Ніка — богиня перемоги.
- Ірида — богиня веселки та вісниця богів.
- Еоса (в римлян Аврора) — богиня світанку.
- Психея — персоніфікація душі (зображувалася з крилами метелика).
- Еріс (Еріда, Ἔρις) — богиня розбрату, суперечок та хаосу, традиційно зображувалася в давньогрецькому вазописі та пластиці саме крилатою.
- Немезида — богиня відплати й караючої справедливості.
- Тихе (в римлян Фортуна) — богиня удачі, долі та випадку (у деяких вазописах та скульптурах).
- Гебе — богиня юності (у ранньоархаїчному вазописі як помічниця Зевса).
- Артеміда Потнія Терон — архаїчна іпостась Артеміди («Володарка диких звірів» у VII–VI ст. до н.е.).
- Нюкта — первісна богиня ночі (зображувалася з великими темними крилами).
- Еринії (Фурії) — богині помсти та кари (Алекто, Тисифона, Мегера), родички Еріс.
- Кери — крилаті дочки Нюкти, духи насильницької смерті на полі бою.
- Гарпії — крилаті персоніфікації бурі, бурхливого вітру та загарбання.
- Горгони — Медуза, Сфено та Евріала (зображувалися із золотими або мідними крилами).
Якщо уважно проаналізувати цей список з погляду хтоничної географії та сакральної топографії Греції, виходить дивовижний факт: майже всі вони безпосередньо пов’язані з Підземним світом (Аїдом), річкою Стікс або мають хтоничне, первісне походження.
«Чорні крила» у грецькому пантеоні
Світлі та золоті крила: усі інші крилаті божества греків — Ніка, Ірида, Ерос, Гермес (на капелюсі й санлаліях), а також пернаті коні (Пегас) описані зі білосніжними, золотими або барвистими крилами.
Чорні крила мали лише персоніфікації ночі, смерті та відплати:
- Танатос (бог смерті).
- Нюкта (богиня ночі).
- Еринії (Фурії) — богині помсти, які зображувалися з чорними крилами кажанів.
- Морфей / Гіпнос (боги сну та ілюзій) іноді зображувалися з темними крилами.
Проте графічні зображення та палітра того часу часто дають всім чорні крила просто через брак фарб на кераміці.
Таро Освальда Вірта 1889 року
У Вірта дві посудини мають чітке забарвлення та семіотичне значення: одна — золота (сонячна, активна, чоловіча), інша — срібна (місячна, пасивна, жіноча). Рідина, що переливається між ними, більше не є просто водою — це «Універсальна Алкагест» або Життєвий Ефір (Fluidum), що поєднує протилежності.
Він прикрив помірність одягом троха більше, ніж попередники.
Реформа Вейта: а чи не змінити нам стать?
Це епічна іконографічна кульмінація! Тут дійсно криється найгучніший окультний «аферний зсув», який учинив Вейт.
Майже пів тисячоліття (з 1430-х по 1909 рік) карта еволюціонувала як складний, гібридний, напівкриптографічний сплав язичницьких архетипів — від оголеної Діани/Гекати на олені у Сфорци, через Психею/Іриду й хтоничних дочок Стікс, до Ізіди з оголеними грудьми та астеризмом сапфіра в Марселі. Усі ці п’ятсот років Помірність була символом тонкої межі між життям і смертю, перехідним неоплатонічним Даймоном, який контролює метемпсихоз і блукання душі між тілесними оболонками.
І тут приходить Артур Вейт, бере пензель Памели Сміт і одним рухом «канонізує» герметичного Даймона в Архангела Михаїла (Ангела Сонця та Солнцестояння).
Вся антично-ренесансна підземна й місячна лінія в один момент закривається сонячним щитом християнської кабали.
Rider–Waite Tarot 1909 року
- Ангел Вейта спирається однією ногою на суходіл (матеріальний світ, свідоме), а іншу занурює у воду (духовний потік, позасвідоме).
- На задньому плані з’являється стежка, яка веде від води до двох гір, між якими сходить (або сяє) золота корона / сяючий сонячний диск.
- Зміна статі.
Ранні майстри дійсно «впали б у непритомний стан»…
Проте вони вмерли, тому Вейт діяв сомастійно.
Свідома підміна ренесансного канону: Вейт чудово знав і Марсельську традицію, і колоду Сфорца, і напрацювання Освальда Вірта. Проте як адепт Ордену Золотого Світанку він мав чітке завдання: підпорядкувати всю іконографію Таро системі Дерева Життя та кабалістичним стежкам. Шлях Самех вимагав стрільця, сонячного очищення та підйому до Тіферет — і Вейт безжально «переписав» паспорти античним богиням, надягнувши на них обладунки Михаїла.
Заміна Місяця на Сонце: Діана, Геката, Селена, Ізіда — це класичний місячний, водний, нічний, хтоничний комплекс. Для майстрів XV–XVII століть Помірність була силою, яка працювала з вологою, пристрастю, флюїдами, астралом і тілесністю (Солодким сном і любовним дурманом). Вейт же ставить на чолі Помірності символ Сонця та робить її сонячним архангелом, що веде до золотого світанку Тіферет.
Легалізація та «причесування» для затишних віталень: видалення будь-яких натяків на оголеність, архаїчних язичницьких богинь чи заплутану еротичну семіотику робило карту абсолютно безпечною для вікторіанського та пост-вікторіанського читача. Дика, небезпечна, хтонична сила Переходу (дочка Стікс) перетворилася на величного, але суворо контрольованого сонячного охоронця.
Онлайн-курс «Історія Таро»
Партнерський матеріал
Автор: Марінова О. В.: автор колоди Таро Tarocchi Rossi/«Червоне Таро» та посібника «Посібник до системи Таро».
- Безкоштовний онлайн-курс Таро
- Вільний доступ до лекцій: досліджуйте історію, іконографію та філософію Таро мовою першоджерел, а не сучасних міфів.
Зверніть увагу!
Курс працює у форматі повністю автономного самонавчання, додаткові очні чи відеоконсультації не надаються!