Зміст
Шукати перші зображення Дурня ми будемо в церкві. Надалі ви дуже часто будете бачити аркани Таро в церквах, псалтирях та іконах, оскільки Таро породжені поєднанням платонізму та християнства, отже, невіддільні від сакрального мистецтва Європи.
1306р. «Алегорія Дурості»
фреска Джотто ді Бондоне, Каплиця Скровеньї в Падуї, Італія.
- Каплиця Скровеньї (або Капела дель Арена) була збудована на замовлення банкіра Енріко Скровеньї.
- Енріко був сином Реджинальдо дельї Скровеньї — надзвичайно багатого лихваря, якого навіть Данте Аліг’єрі помістив у сьоме коло «Пекла» через його гріхи з лихварства. Енріко намагався змити родинну пляму лихварства та зміцнити власний статус у суспільстві.
- У 1300 році Енріко купив руїни давньоримського амфітеатру в Падуї, на фундаменті якого збудував родинну церкву.
- Він запросив Джотто розписати стіни капели. Цей цикл фресок став шедевром раннього Ренесансу.
В образі Дурості ми бачимо прототип аркана Дурень (Il Matto) колоди Вісконті — Сфорца (серія Pierpont Morgan, єдина зі збереженим Дурнем). Тобто образ усталений, семіотика зрозуміла, мнемокод стабільний.
Колода П’єрпонта Моргана
— це узагальнююча назва найдавніших трьох колод Таро, створених у Північній Італії (Мілані) в середині XV століття як предмет розкоші для родини Вісконті-Сфорца.
- Колода П’єрпонта Моргана — Бергамо, створена приблизно у 1451–1453 роках на честь шлюбу Б’янки Марії Вісконті та Франческо Сфорца.
- Авторство: Більшість дослідників приписують розпис придворному художнику Боніфачо Бембо (іноді з участю майстерень Анроніо Чіконьяра або Франческо Дзаваттарі).
- Філіпо Марія Вісконті дав початок цій традиції замовляти родинні набори Таро для гри в Тріумфи.
- Франческо Сфорца (зять Філіпо Вісконті) після приходу до влади замовив знамениту колоду П’єрпонт Морган — Бергамо , щоб підкреслити свій новий статус правителя.
У Європі того часу карткові ігри були надзвичайно поширеними й популярними, серед них особливе місце посідала гра в тріонфі (Trionfi), яка виникла в Північній Італії у другій чверті XV століття. Її вважали однією з найскладніших і найпрестижніших карткових ігор. За рівнем складності та престижності її можна певною мірою порівняти із сучасним преферансом. Тріонфі була грою для освіченого й заможного товариства та чудово підходила для аристократичного дозвілля.
Тому створення розкішної колоди карт не обов’язково мало суто ігрове призначення. Для аристократії карти були своєрідною мовою символів, за допомогою якої гостям демонстрували історію, статус родини та політичну розстановку сил.
Таро Вісконті-Сфорца: політична декларація
Франческо Сфорца походив із родини кондотьєрів і завдяки своїй військовій кар’єрі здобув значний вплив і владу. У 1432 році він заручився з Б’янкою Марією Вісконті, донькою герцога Мілана Філіппо Марії Вісконті. У жовтні 1441 року вони одружилися в Кремоні. Б’янка Марія належала до правлячої династії Вісконті, тоді як Сфорца походив із менш знатної військової родини, тому цей шлюб мав характер мезальянсу.
Після смерті Філіппо Марії Вісконті 13 серпня 1447 року в Мілані спалахнуло повстання, а владу перебрала Амброзіанська республіка, яка проіснувала до 1450 року. Спочатку Сфорца служив новій республіці як військовий командувач, але згодом вступив із нею в конфлікт і розпочав боротьбу за Мілан.
У 1448 році Сфорца переміг венеційські війська в битві при Караваджо, а Б’янка Марія брала участь в обороні Кремони від венеційського нападу. У 1450 році, після кризи, голоду та заворушень у Мілані, Амброзіанська республіка припинила існування. 26 лютого 1450 року Сфорца вступив до Мілана, а того ж року був проголошений герцогом Міланським.
Саме тому символіка придворної колоди мала цілком конкретний політичний зміст. Гості, які добре знали історію родини та політичне життя Мілана, могли буквально «читати» цю історію в зображеннях на картах.
Наприклад, образи придворних карт були пов’язані з конкретними представниками династії та оточенням герцога. Аркан Імператриця забражав Б’янку Марію Вісконті, а аркан Сила — Сфорца, його владу, військову силу та нове становище при дворі.
Таким чином, розкішна колода була не просто набором карт для гри. Вона могла виконувати роль своєрідної візуальної декларації влади.
Гість, який приходив до двору, бачив перед собою не абстрактних королів, королев і алегоричних персонажів. Перед ним розгорталася система символів, яку можна було співвіднести з реальною політичною системою: хто належить до правлячої родини, хто має владу, хто підтримує герцога, яке місце займає його дружина і наскільки міцним є становище самого правителя.
Особливо показово, що відомо кілька варіантів колод, пов’язаних із Вісконті-Сфорца, створених у різний час і з різних приводів. Це дає підстави розглядати їх не просто як предмети розкоші, а й як частину придворної культури, де мистецтво, політика, статус і розваги існували разом.
У такому контексті гра в Таро могла бути ще й способом ненав’язливо продемонструвати гостям, у якому світі вони перебувають. Карти показували не лише символічний порядок Всесвіту, а й цілком земний порядок влади.
І якщо сприймати колоду саме як придворний артефакт, її можна прочитати майже як політичний коментар: ось герцог, ось його династичні зв’язки, ось його союзники, ось його сила, а ось місце кожного учасника цієї системи.
Тому питання «навіщо аристократії були потрібні такі дорогі колоди?» має досить просту відповідь: вони були одночасно грою, предметом престижу, витвором мистецтва та способом візуально демонструвати владу й статус. А для гостей двору це була ще й дуже делікатна форма пояснення, хто тут насправді має силу і з ким краще не жартувати.
Хто зображений на аркані Дурень Вісконті-Сфорца?
Ніхто конкретний, проте схудла алегорія Дурості Джотто. Отже, через понад 140 років образ все ще усталений. Деталь із пір’ям справді може ввести сучасного глядача в оману, адже сьогодні вона насамперед асоціюється з головними уборами корінних народів Америки, проте ця асоціація є історично анахронічною: до 1492 року ніхто ще не відкрив Америку, отже, європеєць не бачив людей у короні з пір’ям, то звідки мем?
У ренесансній візуальній культурі пір’я на голові передусім встановлює зв’язок із птахами та повітряною стихією, підкреслюючи його легковажність, мінливість і несталість. Пір’я буквально створює образ «вітру в голові». Птах не має постійного місця, він рухається за поривами повітря, не прив’язуючись до землі. Так само Дурень постає безтурботним і нестабільним персонажем, який не тримається за соціальні правила, усталені порядки чи матеріальні прив’язаності.
Образ «дикої людини» (Homo Sylvestris).
Пташині елементи в його вбранні додатково пов’язують персонажа з природним і тваринним світом. Блазень опиняється на межі цивілізованого та природного: він діє не за встановленими суспільством правилами, а радше за безпосереднім імпульсом та інстинктом. У цьому сенсі його образ наближається до постаті людини, яка перебуває поза впорядкованим соціальним простором.
Пародія на корону. Пташиний убір може сприйматися і як своєрідна «антикорона» — карнавальне викривлення владного атрибута. Це відповідає традиції «короля дурнів», у якій звичні ієрархії та соціальні ролі тимчасово переверталися догори дриґом. Те, що у звичайному світі є знаком влади й статусу, тут перетворюється на предмет іронії.
Таким чином, пір’я в образі Блазня не є випадковою декоративною деталлю. Воно формує цілу систему асоціацій — із птахом, вітром, природою, нестабільністю та карнавальним перевертанням соціального порядку.
У цій мові символів Блазень постає як інфантильний, але водночас радикально вільний від суспільних умовностей персонаж. Його легковажність і навіть безумство стають зворотним боком спонтанності — здатності діяти без наперед заданого сценарію та не підкорятися встановленим правилам.
Коли в Дурня зникає пір’я?
Вперше саме в Таро вдягне ослячу шапку з бубонцями не дурень, а Маг. Таро Розенвальда (1500 року, імовірно з Перуджі або Флоренції) не містить аркана Дурня, проте Маг носить шапку Дурня з бубонцями.
Таро Розенвальда
(1500 року, імовірно з Перуджі чи Флоренції) не містить аркана Дурня, проте Маг носить шапку Дурня з бубонцями.
Злиття візуальних атрибутів Блазня та Фокусника в Таро Розенвальда пояснюється тогочасною міською культурою Італії Епохи Відродження (зокрема Флоренції та Перуджі):
- Маргінальний статус: І вуличний фокусник (bagattelleria), і палацовий чи вуличний блазень належали до однієї соціальної верстви бродячих артистів та трюкачів.
- Семантика обману: вулична магія сприймалася як ілюзія та обман зору.
1386 р. Дурень із Псалтиря герцога Беррійського.
Персонаж зображений майже оголеним, із характерними атрибутами блазня.
Його зовнішність навмисно позбавлена звичайних ознак соціального статусу й пристойності.
Він перебуває ніби поза звичайними правилами поведінки, а його тілесність, оголеність і безпосередність протиставляються нормам придворного та церковного світу.
Дурень із брюггського рукопису, бл. 1470–1475
Тут уже бачимо більш сформований середньовічний тип блазня. Персонаж одягнений у строкатий костюм і має характерний ковпак із вухами. У руці він тримає маротту — жезл блазня, на верхівці якого зображена голова Дурня.
Особливо важливо, що атрибут буквально подвоює образ персонажа: Дурень тримає в руці власне відображення. Це підсилює мотив самопародії, безумства та перевертання звичного порядку.
Строкатий одяг, неприродний головний убір і маротта разом формують упізнавану мову середньовічного блазня.
Коли Дурень починає мандрувати?
Якщо ви помітили, всі ці дурні ще нікуди не мандрують, їх не супроводжує ні гепард, ні кіт, ні пес, вони не шукають сонця, не йдуть з міста, в місто чи ще в якомусь напрямку. Вони — божевільні, статичні мемчики про безглузду діяльність. Починаючи з Марсельського Таро, образ Блазня набуває виразно мандрівного характеру. Перед нами вже не просто середньовічний Дурень або придворний блазень, а персонаж, який перебуває в дорозі.
Марсельське Таро
Le Mat рухається вперед із клунком, прив’язаним до палиці та перекинутим через плече.
Важливою новою рисою є й тварина, яка супроводжує Блазня. Вона йде за ним і хапає його за одяг або ногу, буквально взаємодіючи з персонажем. Таким чином, тварина стає невід’ємною частиною композиції Le Mat.
Блазень уже не просто є фігурою, яка перебуває поза суспільним порядком, — він виходить із нього й рухається далі. Його шлях не має визначеного пункту призначення, а супутня тварина ніби прив’язує його до світу, з якого він вирушає.
Саме тому Марсельський Блазень є важливим етапом формування того образу, який згодом розвинеться в різних традиціях Таро: мандрівник, який залишив звичний порядок, несе із собою лише необхідне й продовжує рух уперед, супроводжуваний твариною.
Супутник Дурня
Тварина, яка супроводжує Блазня, заслуговує на окрему увагу. У різних традиціях і варіантах колод вона може набувати різного вигляду, а разом із цим змінюється і характер образу самого Блазня.
Дурень колоди «Сопрафіно» (Tarocco Soprafino)
Автор та гравер: Карло Делла Рокка (Carlo Della Rocca) на замовлення відомого міланського видавця Фердінандо Ґумпенберґа (Ferdinando Gumppenberg).
Рік створення: 1835 рік, Мілан (Італія).На відміну від марсельської традиції (де за Дурнем біжить собака чи кіт), у цій міланській традиції Дурня (Il Matto) супроводжує саме леопард (або гепард), що додає карті екзотичного ренесансно-аристократичного флеру.
У символічній системі леопард пов’язаний із чоловічою гомосексуальністю.
Кота, який згодом з’являється в деяких варіантах образу, можна розглядати як похідний розвиток цього мотиву. На відміну від собаки, кіт не демонструє прив’язаності до господаря. Він ходить сам по собі, зберігає незалежність і не підпорядковується соціальній дисципліні. Тому кіт означає асоціальність, незалежність і перебування поза встановленими правилами. Водночас у європейській християнській традиції кіт мав і негативний бік символіки як синонім диявола, чаклунства і демонів.
Пес формує зовсім інший символічний ряд. Передусім це вірність, відданість і дружба. Собака є супутником людини, охоронцем і твариною, яка добровільно залишається поруч із господарем.
Але й цей образ не є однозначним. У середньовічній християнській символіці собака може мати й інший, протилежний аспект. Він пов’язується зі смертю, могилою та пекельним світом, а в окремих контекстах образ собаки використовується для позначення нечистого або демонічного.
І ось тут стає зрозумілим інтерес тварини до штанів дурня. Якщо прихований контекст зміщений у бік гомосексуальності, то дурень, якому рве штани тварина, дурень зі спущеними штанами та оголеним задом — це буквальне зображення нетрадиційності сексуальних зв’язків.
Коли дурень вдягнувся?
Повністю «одягнувся» та перетворився на шляхетного юнака Дурень у 1909 році з виходом колоди Таро Райдера — Вейта.
Чому так сталося? Інтерес британського Ордену Золотої Зорі до тамплієрського спадку не був випадковим, як і завдання для майстрів ордену створити власну колоду Таро. Орден цілеспрямовано шукав шлях до таємного знання іншого, давнішого ордену.
Коли у 1314 році був страчений останній великий магістр Жак де Моле, величезні статки тамплієрів не зникли — вони осіли переважно в Британії та Португалії, де орденську структуру буквально відродили під іншими назвами. У Португалії вони перетворилися на Орден Христа, а в Британії їхній вплив і ресурси влилися в місцеві шляхетні й цехові об’єднання. На момент смерті де Моле орден був справжнім міжнаціональним банком, страховою та вексельною організацією, а також потужною охоронною структурою й військовим угрупованням. Якщо порівнювати з сучасними реаліями, це був унікальний гібрид Blackwater та Світового банку розвитку.
Історія Таро невіддільна від спадщини тамплієрів: колода створювалася як особливий мнемокод, зашифрована система для безпечного спілкування між своїми в умовах переслідувань.
Орден Золотої Зорі прагнув відновити цей спадок предків, шукаючи втрачені ключі до арканів. Оскільки частина первинних семантичних значень була втрачена з плином часу, езотерики віднаходили й формували нові сенси. Саме в цій традиції Артур Вейт переосмислив Дурня: замість середньовічного обірваного бродяги він зобразив його повністю вбраним у вишуканий одяг молодого пажа, як шляхетного Персіваля, що вирушає в дорогу на пошуки спадку короля Артура та Святого Грааля.
Онлайн-курс «Історія Таро»
Партнерський матеріал
Автор: Марінова О. В.: автор колоди Таро Tarocchi Rossi/«Червоне Таро» та посібника «Посібник до системи Таро».
- Безкоштовний онлайн-курс Таро
- Вільний доступ до лекцій: досліджуйте історію, іконографію та філософію Таро мовою першоджерел, а не сучасних міфів.
Зверніть увагу!
Курс працює у форматі повністю автономного самонавчання, додаткові очні чи відеоконсультації не надаються!